Українські народні казки

               Народні казки українців як засоби виховання дітей

   Українські  народні  казки  як традиційний  засіб  родинного  виховання  в  Україні мали серйозне значення  у  вихованні  дітей  в  українській  родині. Проблема  вивчення  традицій  сімейного  виховання  в Україні  як  засобу  педагогічного  впливу  на  підростаюче  покоління залишається  ще  недостатньо  вивченою.

  Головним  при  цьому  є  питання, яке  стосується  визначення  тих  теоретико-педагогічних, етнографічних  та  культурологічних  джерел,  які  дозволяють визначити  традиційні  зміст,  принципи,  способи  і  засоби сімейного  виховання,  і  які  залишаються  актуальними  для  сімейної педагогічної  практики  в  сучасній  Україні

  Зокрема, психолого-педагогічні  проблеми  морального  виховання  в  сім’ї досліджували І.Бех,  Л.Бойко,  Л.Драчук,  В.Кравець,  І.Кошлань,  Г.Наумчук,  Л.Сінютка, Т.Троіцкій.  Теоретико-педагогічні основи  сімейного  виховання також досліджували  Т.Алексеенко,  В.Іова,  Л.Красномовець,  Л.Повалій, В.Постовий.  Формуванню  сімейних  взаємин  і  педагогічної культури  батьків  присвятили  свої  праці  Л.Кіенко-Романюк,  І.Савченка, І.Трубавіна,  Т.Ушеніна.

  Особливу вагу  для  розуміння  завдань народної педагогіки мають  твори  та  ідеї  видатного  вченого-педагога  К. Д. Ушинського.  За  думки  К.  Д.  Ушинського  –німець,  англієць,  француз, американець,  вимагають  від  виховання  не  одного  і  того  ж,  під  ім’ям виховання  у  кожного  народу  полягають  різні  поняття.  Кожен  народ має  свій  особливий  ідеал  людини  і  вимагає  від  виховання  відтворення цього  ідеалу  в  окремих  особистостях.  Ідеал  цей  у  кожного  народу  відповідає його  характеру,  визначається  його  суспільним  та  громадським  життям, розвивається  разом  з  його  розвитком,  і  з’ясування  його  становить  найголовнішу задачу  кожної  народної  літератури.

  К.  Д.  Ушинський  стверджував,  що  будь-який  народ  у  своїй  літературі,  починаючи з народної  пісні,  прислів’я,  казки,  і  закінчуючи  драмою  і  романом, висловлює  свої  уявлення  про  те,  якою  повинна  бути  людина.  Народ прикрашає  цю  ідеальну  людини  всіма  кращими  якостями  душі  своєї, і  якщо  народний  ідеал  людини  не  завжди  узгоджується  з  правилами  суворої  християнської  моралі,  то  це  лише  тому,  що  сама  християнська  мораль  не цілком  ще  вкоренилася  в  тому  або  іншому  народі;  але  яким  би  не  був  цей ідеал,  він  завжди  відображає  собою  міру  самосвідомості  народу,  його  погляд  на якості  і  чесноти,  висловлює  народну  совість.

  Розглянемо такі гуманістичні зв’язки в кількох народних казках. Наприклад,  у  казці  про  двох  козлів  оповідач  хоче,  щоб  діти зрозуміли  наскільки  небезпечно  бути  дурним  і  войовничим  в  пошуку  виходу  з складної,  конфліктної  ситуації.  Знайти  правильний,  єдино  вірний вихід  зі  скрутного  становища  –  це,  судячи  з  того,  що  наприкінці сталося  з  героями  казки  «Два  козла»  –  питання  про  життя  і  смерть.

Казка «Про  двох цапків» (за переказом М. Коцюбинського).

   З  одного  берега  йде  до  річки  білий  козел,  а  з  другого  берега підходить  чорний  козел.  І  один  хоче  через  річку  перебратися,  і  інший. А  через  річку  –  колода.  Та  така  вузька,  що  тільки  один  може перейти,  а  двом  тісно.  Не  захотів  білий  козел  почекати,  поки  перейде через  колоду  чорний,  а  чорний  не  захотів  чекати,  поки  перейде  білий. Ступили  обидва  на  колоду,  зійшлися  посередині  та  й  ну  один  одного  лобами  і рогами  штовхати!  Билися,  билися,  та  й  скінчилося  на  тому,  що  обидва  в  воду впали  і  потонули.

  Подібна  ситуація  і  в  казці  «Дві  кізоньки»  (за переказами  М.  Коцюбинського). У  ній  дві  кізоньки  зустрілися  на  гірській стежині.  У  казці  показаний  єдино  правильний  і  мудрий  спосіб пошуку  виходу  із  ситуації.  Головне,  на  що  вказується  в казці,  це  на  обопільне,  шанобливе  і  мирне  бажання її героїнь  знайти рішення:  «Постояли  вони,  постояли,  подумали-подумали,  …».  при  цьому проблему  не  можна  було  б  вирішити,  якби  героїні  казки:  а)  не  подумали  б  про  можливі  варіанти  поведінки  та  їх  наслідки;  б)  не  довірилися б  одна  інший:  «одна  коза  встала  на  коліна,  перекинулася  на  бік,  лягла на  стежці  і  притулилася  спиною  до  гори »;  «Друга  обережно  переступила через  неї».

   Обидві  казки  присвячені  одній  ситуації  –  пошуку  виходу  зі  скрутного положення  і  показані  два  шляхи  її  рішення:  а)  агресивний  (за  казкою  – чоловічий  тип  реакції  на  конфлікт);  б)  толерантний  (за  казкою  –  жіночий  тип реакції  на  конфлікт).  Як  бачимо,  народна  мудрість  констатує  – амбіції  (в  даному  випадку,  чоловічі)  обмежують  здатність  кого  б  то не  було  розумно  підходити  до  вирішення  проблем.  А  толерантність  (в  даному випадку,  жіноча),  навпаки,  забезпечує  ефективний  пошук  виходу  з ситуації,  що  створилася.  Очевидно,  що  зазначені  гендерні  смисли  хоча  і закладені  в  даних  казках,  відносяться  до  області  «неявного  знання»,  до області  прихованих  смислів  оповідання, на  розвиток яких  же  якостей  ідеальної  людини  спрямовані  обидві  ці  українські казки?  Звичайно,  –  мудрості,  взаємної  поваги,  довіри.  Саме  такими повинні  бути  ті,  хто  хоче  завжди  знаходити  правильні  рішення  будь-яких проблем.  Як  бачимо,  такі  якості  як  мудрість,  миролюбність  і довірливість  традиційно  виховувалися  нашим  народом  у  дітей  з допомогою  казок  з  самого  раннього  віку.

   Інша  ситуація  розглядається  в  казці  «Десять  працівників»  (за переказами  М.  Коцюбинського). Зайшов  я  якось  до  однієї  жінки  в  будинок  –  Одаркою  звали  жінку. Дивлюся,  а  у  неї  в  будинку  так  чисто,  та  так  красиво.  Діти  вмиті,  чисто одягнені,  обід  зварений.

–  Як  ви  встигаєте  все  зробити?  –  Запитую  я  у  Одарки.

А  вона  каже:  –  Як  же  мені  не  встигнути!  У  мене  служать  десять  хороших  працівників. Вони  мене  слухають:  що  не  скажу  –  все  зроблять,  один  одному  допомагають!

–  Які  ж  це  у  вас  працівники?

–  А  ось  вони!  –  Засміялася  Одарка  і  поклала  на  стіл  своїх  десять пальців.

  У  цій  казці  немає  напруги,  але  залишається  загадка.  У  сюжеті  створена атмосфера  чистого  і  затишного  будинку,  образ  акуратною  та  успішної  господині,  і йде  пошук  відповіді  на  питання  –  в  чому  секрет  успіху?  У  тому,  що  роботи  в сім’ї,  де  є  діти,  вистачить  на  десятьох  працівників  не  викликає  сумнівів ні  в  оповідача,  ні  у  самої  господині.  Питання  одне:  «Які  ж  це  у  вас працівники?».  Відповідь  викликає  подив  і  повагу:  «А  ось  вони!  – засміялася  Одарка  і  поклала  на  стіл  свої  десять  пальців».  жінка  не нарікає,  не  скаржиться,  її  відповідь  свідчить  про  одне  –  вона  свідомо  і повністю  взяла  на  себе  відповідальність  за  свій  будинок  і  сім’ю.  І  при  цьому  у неї  вистачає  фізичних  і  душевних  сил  на  жарти  і  загадки.  безумовно, саме  такий  образ  жінки-трудівниці,  наділеною  фізичними  та душевними  силами  і  при  цьому  ще  й  гумором,  був  традиційним  ідеалом українського  народу.

  Таким  чином,  в  українських  народних  казках  розкриваються  два головні  типи  поведінки:  позитивний  (соціально  прийнятий),  негативний (соціально  відхилюваний).  Позитивний  відповідає  уявленням  народу про  ідеал  людини  і  його  поведінці  (К. Д.  Ушинський),  а  негативний  тип малюється  як  такий,  якого  треба  уникати,  і  який  заслуговує засудження  і  покарання  (П.  Сорокін).

  

Наведемо  ще  одну  казку  для  маленьких «Івасик та Тарасик»,  яка  прямо  вказує  дітям  як  потрібно  себе  вести,  а як  –  не  можна.

  Івасик  ловив  рибку.  Все,  що  зловив, зібрав  у  кошик,  закинув  кошичок  за  спину  і  пішов  собі  додому. Побачив  його Тарасик  і  тихенько,  тихенько  пішов  за  ним.  Думає,  як  би  витягнути рибку  зі  кошики. Тільки  Тарасик  підкрався  до  кошику,  а  Івасик  почув,  що  хтось ззаду  підбирається,  та  й  оглянувся. Тарасик  відсахнувся,  руки  заклав  назад,  підборіддя  задер  –  йде,  ніби  це  не  він  до  кошику  з  рибкою  підбирався. Івасик  далі  пішов.  Йде  собі  спокійно,  а  Тарасик  знову  підкрався, заклав  у  кошик  руку  і  як  заверещить!  Великий  рак  вчепився  йому  в  палець! Тому  що  в  кошику  не  тільки  рибка  була,  але  і  раки.  А  Тарасик  аж скаче,  так  йому  боляче. Івасик  обернувся,  побачив  та  й  сміється  над  Тарасиком:  ага,  попався! Насилу  Івасик  відчепив  від  пальця  Тарасика  рака.  Відчепив, поклав  у  кошик,  та  й  пішов  далі.  А  у  Тарасика  палець  розпух,  кров  з нього  капає …  Плаче,  бідний.

  Очевидно,  що  казка  направляє  дітей  у  виборі  поведінки  по  більш достойному  і  чесному  варіанту.  У  ній  виражено  повагу  до  людини, яка  працею  здобуває  собі  прожиток,  і  презирливе,  навіть жалісливе  ставлення  до  людини,  що  прагне  злодійством  заволодіти результатами  чужої  праці.

   У  казці  «Летючий  корабель», показано,  що шанобливе  ставлення  батьків  до  дитини,  і  навпаки,  молодших  до старших  –  основа  успішного  вирішення  життєвих  проблем.  Уважив молодший  син  незнайомого  старого  –  і  отримав  винагороду;  допоміг незнайомим  людям  –  і  вони  йому  знадобилися,  кожен  допоміг  в  потрібну хвилину. Інші  казки,  такі  як,  наприклад, «Сірко»,  «Телесик»,  «Чудові  гуслі»  показують  дитині,  як  треба себе  вести  в  різних  життєвих  ситуаціях,  направляють  його  у  виборі  типу поведінки.

  Отож народні  казки,  були  засобом  моральної  орієнтації  дітей  у житті,  допомагали  батькам  передавати  дітям  зразки  суспільно схваленої  поведінки  і  знайомити  з  варіантами  поганого. Таким  чином,  значення  народних  казок  є  двояким.  З  одного  боку,  українські  народні казки  є  найважливішими  джерелами  інформації  для  нашого дослідження  про  глибинні  традиційні  сенсах  і  цінності,  морально-етичні орієнтири народної  педагогіки,  а  з  іншого  –  ми  бачимо  в  них дієвий  і  досі  актуальний  засіб  виховання  дітей  в  сімейному середовищі.