четвер, 6 червня 2013 р.

Доброта та жорстокість людська


Учнівський твір на тему:     

«Доброта та жорстокість людська»

за твором Є.Гуцала «Лось»                                        

  Велике щастя для людини — користуватися благами природи, насолоджуватися її красою. Здавалося б, життя скрізь прекрасне. Але звідки ж тоді береться жорстокість, бездушність, підлість? Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни закликає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі. Його оповідання «Лось», наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло. У лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак.
Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: «кругленьке, як підпалок, обличчя», у поведінці. Діти рятували лося, а він, «присівши у виямку», насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, «коли лось ворухнеться», а «Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги». Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням допомогти нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
   На мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. Вони хоч і малі, але сміливі. Маленькі герої не побоялися рубати «зрадливу кригу», не злякалися погроз дядька, а «подалися в заповідник, щоб заявити охороні». Шпичак же злякався, «його наче щось тіпонуло», коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини.
      Мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: «Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям». Отже, збереження природи  рідного краю залежить від людини, її совісті.

Немає коментарів :

Дописати коментар