Антологія одного вірша

                                                           
                                                           Пісні світу
                                    Відкрила пісні світ мені моя бабуся,
                                    Коли малим дівчатком ще була.
                                    З тих пір із піснею і плачу, і сміюся,
                                    Лечу пташиною до рідного села.

                                    Якби ви чули, як співає моя мама, --
                                    В діброві замовкають солов`ї.
                                    Чи хвиля радості, а чи життєва драма --
                                    У пісні вилива чуття свої.

                                   Бувало, ввечері співаємо тихенько,
                                   Як прийде час від праці спочивати:
                                   Мала сестричка, я і рідна ненька --
                                   І всі печалі покидають хату.

                                   Молюся пісні -- тій, що ще з дитинства,
                                   Вона -- моє цілюще джерело,
                                   Оберігає святість материнства,
                                   Несе любов, і ласку, і добро.



                                                    Герої не вмирають

                                   Жінко, чого ви плачете?...
                                   Ваш син-герой.....
                                   Ви, що не бачите....
                                   Ще цей хлопчина і он той...

                                   Героєм .... був мені завжди....
                                   з тих пір коли почав.. іти...
                                   з тих пір... коли сказав він мама.....
                                   я так раділа... так ридала....
                                   Від щастя сльози проливала...
                                   так ніби знала.. ніби відчувала.....
                                   я так його тримала... так оберігала...
                                   та все ж пішов.... за іншу битись маму....
                                   мені ж залишив вічну рану...

                                   А я дзвонила, кажу :"Сину,
                                   іди додому.. бо там гинуть...."
                                   А він: "Неправда... тут все мирно..."
                                   Мені від того було дивно.....
                                   І я його чекала... так чекала....
                                   він вернеться.. я вірила.. я знала....
                                   І він приїхав не колись.. а нині....
                                   виходжу я... дивлюсь ..
                                   моє дитя у домовині...

                                 "Як справи синку? ну кажи як справи?....
                                  чого мовчиш... не хочеш подивитися на маму?
                                  відкрий же очі.... вставай... ти хочеш так лежати?
                                  втомився, певно... вирішив поспати...

                                  Боже.. я тебе укрию.. ти ж такий холодний..
                                  живіт запав.. напевно, ще й голодний...
                                  ходи, я вже на стіл накрила....
                                  Ходи, тебе чекає вся родина."...

                                  А люди кажуть, що здуріла...
                                  що мертву так трясу дитину...

                                  Та, що ті люди... що вони там знають...
                                  Мій син-герой...
                                  ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ...

                                          Ми всі -- з українського поля

                                  Ми всі — з українського поля,

                                  З блакиті його, висоти.
                                  Тому-то нам випала доля —
                                  Не гнутись, до сонця рости.
                                  І будемо віщими, вищими!
                                  Нехай нам загубиться лік.
                                  Якщо лиш себе не понищимо.
                                  Ніхто нас не знищить повік.
                                                                       В. Сіренко

                                     ПІСНЯ ПРО УКРАЇНУ                                                                    

                                 Я йшов лугами навпростець,
                                 Де трави у коліно,
                                 Знайому пісню вітерець
                                 Співав про Україну.

                                 Шуміли в ній бори, ліси
                                 І грали десь цимбали,
                                 Козацькі давні голоси,
                                 Мов з-під землі, лунали.

                                 І моря чорного прибій
                                 В кайданнім передзвоні
                                 Я чув у пісні вітровій
                                 У себе біля скроні.

                                 Ловив я звуки на льоту
                                 В повітрі голубому
                                 І вивчив пісеньку оту
                                 Дорогою додому.

                                 І поки йшов я поміж трав
                                По молодому листу,
                                З верби сопілку змайстрував
                                Зелену, голосисту.

                                Тоді вдихнув пісенний звук
                                У дудочку вербову,
                                Озвався гай, озвався луг
                                На ту правдиву мову.

                                Шуміли в ній бори, ліси
                                І грали десь цимбали...
                               Уже й пташині голоси
                               Ту пісню підіймали.

                               Затихнув я, бо йшов здаля.
                               Дай, думаю, спочину...
                               Аж чую - вся моя земля
                               Співа про Україну.
                                                             П. Засенко

                                           Скажи, дідусь
                                  Скажи, дідусь, що діється у нас?
                                         Ти – янгол, і тобі з небес видніше:
                                         Тут знов настав страшний воєнний час,
                                         На Україні вже немає тиші.
                                         На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,
                                         Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,
                                         А дехто – без ноги чи без руки.
                                         Сліз водоспади виплакали неньки.
                                         Ти про війну колись розповідав,
                                         А ми , дітьми, то слухали мов казку.
                                         І кожен з нас собі не уявляв,
                                         Що можемо потрапити в цю пастку,
                                         Що може повернутися війна,
                                         І змусити нащадків вже страждати.
                                        Скажи,дідусь, чия у тім вина?
                                        Ми завинили й час прийшов розплати?
                                        Ти там у Бога миру попроси
                                        Для нас своїх дітей, своїх онуків,
                                        Ти ближче там, а в наших голосів
                                        Немає сили, загубились звуки.
                                        Ти там у Бога правди попитай,
                                        Щоб все таємне стало очевидним…
                                        Бо знаю, що тобі й привітний Рай
                                        Без неба України не потрібний.

                                Пам'яті тридцяти...

                            Що значить бути патріотом?

                            Це мати серце і любить!

                            Це бути трішки Дон Кіхотом,

                            Та мрію власну не зганьбить.

                            В дитячу ще відкриту душу

                            Щоденно сіяти зерно.

                            І знать: не просто хочу - мушу

                            Для "темного" відкрить вікно.

                            Це бачить небо у калюжі,

                            Своє коріння пам'ятать,

                            Не бути черствим та байдужим,

                            Уміть навчить і виховать.

                            Не зрадить нашу рідну мову,

                            І дружбу, і родинний лад.

                           Любити землю, пісню й слово,

                           Сім'ю, криницю й власний сад.

                           Долоня батька, погляд мами,

                           Шкільний дзвінок, урок... урок...

                           Так непомітно у майбутнє

                           Йдемо вперед, за кроком крок.

                           Що значить бути патріотом?

                           Це пам’ятати повсякчас:

                           Ми – українці, всі ми – люди!

                           Тримаймось разом, сила – в нас!

                                                             Н.Луньова