Поради батькам

Якщо дитина обманює: поради батькам

Важко знайти дорослу людину, яка б ніколи не брехала, коли була дитиною. Чи не легше знайти й таких дорослих, які взагалі ніколи не брешуть. Тому парадоксально спостерігати за батьками, які нарікають на те, що їхні діти не оволоділи чеснотою, яка їм самим виявилась не під силу.

Усе вищесказане в жодному разі не виправдовує брехню, але допомагає зрозуміти, що коли діти обманюють зараз, це ще не означає, що вони будуть обманювати завжди й виростуть зіпсованими й аморальними.

Чесність є основою будь-яких стосунків, тому що вона розвиває довіру, і на цьому фундаменті будуються всі комунікації між людьми, а також відповідальність за них. Коли дитина бреше, довіра порушується, і стосунки страждають.

Перш ніж відучити дітей брехати, треба, щоб у них відпала потреба в цьому невдячному занятті, а щоб це сталось, необхідно розібратись у причинах, які спонукають дітей обманювати.

Як правило, діти брешуть з тих же причин, що й дорослі: якщо вони відчувають себе захопленими зненацька, бояться покарання або бути знехтуваними, відчувають, що їм щось загрожує, чи просто думають, що брехня допоможе зробити життя всіх простішим.

Часто брехня є ознакою низької самооцінки. Люди думають, що вони повинні виглядати краще, тому що не знають, що їх приймуть і такими, якими вони є, без прикрас.

Поради батькам

• Не ставте провокаційні запитання, що примушують дитину брехати. Провокаційним є те запитання, відповідь на яке ви знаєте заздалегідь. Наприклад, «Ти прибрав у своїй кімнаті?». Замість цього краще сказати: «Я помітила, що ти ще не прибрав у своїй кімнаті. Хочеш, ми разом розробимо план, як це зробити в кілька етапів?».
• Зосередьтесь на вирішенні проблем, а не на почутті сорому та провини: «Що ми повинні зробити, щоб ти справлявся зі своїми домашніми обов'язками?» замість того, щоб спитати: «Ти зробив усю свою роботу на сьогодні?».
• Будьте чесними самі. Скажіть дитині: «Це не схоже на правду. Найчастіше ми кажемо неправду, коли відчуваємо себе захопленими зненацька, наляканими або в небезпеці будь-якого роду. Чому б нам не обговорити, що відбулось насправді, просто зараз? Якщо захочеш, можеш поділитися зі мною тим, що сталося пізніше, коли будеш готовий».
• Поважайте особистий вибір своїх дітей, якщо вони не хочуть чимось ділитися з вами.

Як уникнути подібних проблем у майбутньому

• Для того щоб діти не вважали себе поганими й не думали, що їм треба приховувати свої помилки, допоможіть їм усвідомити, що припускатися помилок нормально, тому що вони дають можливість чогось навчитись.
• Покажіть приклад, розповівши дітям правду про себе. Поділіться з ними спогадами про часи, коли вам самим було важко завжди казати правду, але ви вирішили, що краще все-таки подивитись в обличчя наслідків своїх дій і зберегти почуття власної гідності. Переконайтеся, що ви чесні зі своєю дитиною, а не читаєте їй лекцію.
• Нехай діти знають, що ви любите їх без будь-яких умов і ніщо не зможе зменшити вашу любов до них. Багато дітей брешуть, тому що бояться, що правда розчарує їхніх батьків.
• Заохочуйте готовність дітей казати правду: «Дякую за те, що сказав мені правду. Я знаю, що це важко. Я дуже рада, що ти готовий зіштовхнутися з наслідками твоєї поведінки, і впевнена, що ти зможеш упоратися з ними й навчитись на своїх помилках».
• Припиніть намагатись контролювати дітей. З одного боку, діти брешуть, щоб мати можливість бути тими, ким їм хочеться бути й робити те, що їм хочеться робити. З іншого – вони брешуть, щоби порадувати своїх батьків, примушуючи їх думати, що вони роблять те, чого від них очікують.

Чого можуть навчитись діти?

Діти можуть зрозуміти, що казати правду у своїй родині абсолютно безпечно. І навіть коли вони забувають про це, їм нагадують цю істину з любов'ю й повагою. Вони можуть зрозуміти, що батькам не байдужі їхні побоювання та всілякі помилки, і вони завжди допоможуть їм справитися з ними.

Заключні поради батькам

• Багато дітей обманюють, щоб захистити себе від осуду та критики, тому що дійсно думають, що вони погані, коли їм кажуть про це дорослі. Звісно, вони хотіли б уникнути болю такого роду.
• Пам'ятайте, що дитина не буде завжди такою, якою вона є зараз. Якщо ваша дитина каже неправду, намагайтесь не перегинати палицю, застосовуючи коригувальні заходи, наприклад, називаючи її брехуном.

    Дисциплінування дітей: помилки батьків




Отже, ви намагаєтесь примусити вашу дитину припинити знущатись над однолітками чи обманювати, шахраювати, ігнорувати вас або огризатись, але поки що не домоглись великих успіхів. Ви пробували погрожувати, сварити й навіть благати дитину, але нічого не допомагає. Ви просто губитесь у здогадах, як зробити правильно.

Як примусити її припинити поводитись погано раз і назавжди? Перше, що ви повинні зробити, це переосмислити свій підхід до дисципліни.

Поведінки вчать, тому у вашому випадку, можливо, ви просто забули навчити дитину поводитись належним чином. Батькам необхідний конкретний план перетворень, призначений для виправлення поганої поведінки своїх дітей. Але, перш ніж ви зможете його реалізувати, ви повинні зрозуміти, що робите неправильно, і чому це розцінюється саме так.

Поширені помилки:

• Батьки думають, що погана поведінка – це просто етап дорослішання. Погана поведінка не проходить із часом. Майже завжди необхідне батьківське втручання. Чим довше батьки зволікають, тим більше ймовірність того, що така поведінка увійде у звичку дитини. Тому не називайте погану поведінку етапом, зупиняйте будь-які її прояви вже на початковій стадії.
• Батьки не подають хороший приклад для наслідування. Наша поведінка має великий вплив на поведінку дітей. Адже вони копіюють те, що бачать. Тому, перш ніж планувати зміну поведінки своєї дитини, серйозно погляньте на свою власну.
• Батьки уважно не прицілюються до поганої поведінки. Найкраще працювати над покращенням одночасно тільки одного (у крайньому разі не більше двох) прояву поганої поведінки. І чим конкретніше план покращень і перетворень, тим краще. Не кажіть: «Дитина погано поводиться». Замість цього загостріть свою увагу на певному типі поведінки, який ви хочете усунути: «Дитина сперечається, просторікує». І тоді перевтілення буде більш успішним.
• У батьків відсутній план, як припинити прояви поганої поведінки дитини. Після того як батьки визначили, у чому полягає погана поведінка дитини, для того, щоби припинити її прояви, їм необхідний чіткий план перетворень. Він повинен включати такі пункти: 1. Спосіб звертати увагу на погану поведінку малюка. 2. Чітко визначати спосіб виправлення. 3. Визначати тип необхідної поведінки. 4. Установлювати чіткі наслідки повторення проявів поганої поведінки дитини.
• Батьки не вчать дитину правильної поведінки. Поведінка не змінюватиметься, якщо не навчити дитину нової відповідної поведінки. Подумайте про це: якщо ви кажете дитині припинити вести себе певним чином, як інакше вона буде поводитись, якщо не знає альтернативних варіантів поведінки. Швидше за все, вона повернеться до використання старого недостойного, але апробованого варіанту.
• Батьки борються поодинці. Велика помилка! Якщо ваша дитина погано поводиться при ставленні до інших своїх наставників: чи це ваш чоловік, бабусі й дідусі, учителі, вихователі в дитячому саду, тренери, вожаті чи няні, ваш план перетворень необхідно втілювати спільно. Чим тісніше ви працюєте разом, тим швидше ви припините прояви проблемної поведінки.
• Батьки не дотримуються плану досить довго. Для навчання новим поведінковим звичкам необхідний, як правило, мінімум двадцять один день методичної практики. Батьки повинні взяти на себе зобов'язання змінити погану поведінку дитини, а потім реалізувати план перетворень, принаймні протягом трьох тижнів. Тільки тоді вони побачать зміни в поведінці дітей.

               Чому заборони батьків неефективні

У кожній дитині є щось від експериментатора, адже пізнання світу дослідним шляхом приносить їй найбільшу радість. Малюку недостатньо просто отримати інформацію про те, чого робити не можна. Щоб дізнатися щось напевно, дитині треба це обов'язково перевірити – найкраще, звісно, емпіричним шляхом.

Допитливість малюка у ставленні до навколишнього світу, його стосунки з іншими людьми (дітьми), переживання як позитивних, так і негативних емоцій, пізнання своїх меж та індивідуальності неминуче призводять до того, що щодня з вуст дорослих він чує слово «не», до того ж безліч разів: не бігай, не тягни собаку за хвіст, не вставляй пальці в розетку, не бий брата, не забирай іграшки й т. п. Але в результаті все відбувається з точністю до навпаки. Він тягає собаку за хвіст. Пальці (принаймні вказівний) при найпершій нагоді спрямовуються до розетки. У свою чергу, брат отримує стусан, а його улюблений іграшковий трактор непомітно міняє свого власника.

Кожного разу, коли батьки або вчителі кажуть «не», їхньою метою є встановлення для дитини необхідних меж, допомога при дотриманні певних норм поведінки й адекватного ставлення до чого-небудь, але в першу чергу створення безпечних умов для дослідження навколишнього світу. Тільки чому ж результат цих заборон абсолютно неефективний? Чому це НЕ працює?

Якщо малюк уже в сотий раз за день чує слово «не», то від такого надлишку воно перестає справляти на нього належне враження. Ефект у тому, що, звісно, це слово діє, тільки зовсім інакше, ніж мала на увазі людина, якій воно належить. І що відбувається тоді?Слово «не» підсилює дію наступного слова, яке у проголошеній указівці розташовується відразу за ним.

Це означає, що, якщо ми скажемо «не бігай!», то, замість того щоби припинити рухатись, дитина з великою радістю продовжить мчати з особливим завзяттям. Малюк розуміє тільки вказівку «не бігай», тому що ... а як йому інакше зрозуміти, яка діяльність ховається під словами «не бігай!»? «Не бігай!» – що це, їзда на велосипеді, самокаті, а може, поїдання солодощів чи просто зупинка на місці? Адже важко однозначно сказати, що автор слів мав на увазі. А тому дитина відкидає частинку «не» й не бере її до уваги.

Ця ситуація показує, що заборони інформують дитину лише про те, що вона робити не може, але зовсім не вказують на те, як саме поводитись. Навіть якщо дитина захоче послухатися цієї заборони і припинити бігати, кричати, стрибати й т. п., вона все одно не знає, що можна зробити замість цього. Як же в такому разі формулювати інструкції та вказівки?

Легко забороняти знову і знову, набагато важче вказати дитині можливі альтернативи її поведінки. Звертаючись до малюка, необхідно проінформувати його про те, якої конкретно поведінки ви від нього очікуєте. Замість «не бігай» можна сказати «стій», «іди повільніше» або «посидь трохи».

У ситуації, коли ми постійно щось забороняємо, дитина може відчути, що сама вона ні на що не має права й ні на що не може вплинути. Обговорювання у вигляді позитивних указівок альтернативних варіантів поведінки буде не тільки давати дитині потрібне розуміння очікувань і відчуття спокою у зв'язку з цим, а і створить умови для формування власної автономії та незалежності, таких важливих для розвитку кожної людини.

            Як створити довірливі стосунки з дитиною

Любов іноді дається нелегко, серед її основних принципів – довіра й безпека, які ще треба налагодити. Але якщо вони у стосунках між батьками й дітьми будуть присутні, знаходити вихід зі складних ситуацій буде набагато легше. Довіра, безпека й любов взаємопов'язані, їх по праву можна віднести до трьох складових щасливого сімейного життя і щасливого дитинства ваших дітей. Далі наводяться сім стратегій створення довірливих стосунків з дитиною.

Стратегія № 1: самі практикуйте те, що проповідуєте

Установлення довірливих стосунків з вашою дитиною подібне лідерству. Якщо лідер робить правильні речі, люди, для яких він є провідною й авторитетною особою, будуть слідувати за ним. Якщо ви кажете дитині, що їй корисно їсти овочі, а самі їх не їсте, то ви робите «неправильну річ» і даєте її підсвідомості хибний посил. Будьте не тільки формальним, а й неформальним лідером: впливайте на малюка своїми вчинками, своїми якостями й сприйняттям вас як людини, в якої слова не розходяться зі справами. Вибудовуйте зв'язок між вами й вашою дитиною, практикуючи те, що проповідуєте ви самі.

Стратегія № 2: учіться слухати

Більшість дорослих не надають достатнього значення навичкам слухання під час спілкування із власними дітьми. Це неправильно. Щоб завоювати довіру своєї дитини, ви повинні завжди прислухатись до того, що вона каже. Не використовуйте критичних висловлювань і тим більше тих висловлювань, що засуджують, не підходьте до обговорення виключно зі своєї власної позиції, яка не визнає іншої думки. Знаючи, що ви її слухаєте, ваша дитина буде почуватись більш комфортно, а отже, про своє життя буде розповідати більш відкрито й довірливо.

Стратегія № 3: кажіть правду

Якщо ви будете казати своїй дитині правду із самого початку, з перших днів її життя, це призведе до формування міцного зв'язку між вами і, звісно, разом з ним прийде й довіра. Наскільки це можливо, майте справу з вашою дитиною або дітьми на рівні виключно чесних взаємин; наприклад, якщо він (або вона) питає, чи буде болючим укол лікаря, скажіть правду, слова якої будуть повністю відповідати віку вашої дитини. Звісно, треба враховувати вікові особливості вашого малюка, щоб правда не виявилася для нього травмуючою.

Стратегія № 4: обіцянки не повинні порушуватись

Не давайте вашим дітям обіцянок, яких ви не зможете дотриматись. Це може бути досить важко і проблематично, тому що ситуації можуть змінюватись. Однак постарайтеся докласти всіх зусиль, оскільки порушення обіцянок може руйнівно позначитися на ваших стосунках з дитиною. Якщо тато каже, що у вихідні збирається дивитись футбольний матч і не зможе погуляти, то він дійсно повинен буде робити тільки це, бо в іншому випадку наступного разу, коли щось пообіцяє, діти будуть сумніватися, чи дійсно тато каже це серйозно і чи можна вірити його словам. Якщо вам здається, що ви не зможете стримати свою обіцянку, краще розкажіть дитині про це заздалегідь та обов'язково поясніть причину.

Стратегія № 5: покарання не повинні бути голослівними

Якщо ваша дитина зробила щось погане й у якості покарання для неї ви оголосили, що вона цілий тиждень не дивитиметься телевізор, подумайте, чи зможете ви насправді дотриматись того, про що кажете. Зрозумійте, що суть навіть не в силі та адекватності покарання, а в тому, що подібні ситуації – це хороший привід стримати своє слово й тим самим зміцнити свій авторитет. Тому покарання повинні бути реальними та здійсненними. Дивно, але це допомагає побудувати довірливі стосунки з вашою дитиною./

Стратегія № 6: високо цінуйте чесність і щирість

Дайте дітям зрозуміти, що ви дуже цінуєте, коли вони чесні та щирі з вами. Це дозволить установити по-справжньому довірливі стосунки між вами й дитиною. Крім того, ви будете допомагати і сприяти тому, що ваш малюк виросте цілісною людиною. Як кажуть, «Кажи, що думаєш, і думай, що кажеш». Це має значення в контексті щирості та поваги до свого співрозмовника.

Стратегія № 7: будьте послідовними

Якщо вдома у своїй родині ви активно пропагуєте певні правила, проаналізуйте, чи виконуєте ви їх самі. Порозмовляйте з дітьми й розкажіть їм про свої очікування. Те, що ви скажете, повинно бути чітким і зрозумілим. Жодної двозначності й неоднозначності, усе просто й доступно для сприйняття. До того ж переконайтеся, що встановлені правила незмінні, що ви не міняєте їх із приводу й без. У ваших дітей ніколи не повинно виникати сумнівів щодо вас